Бонді Весоловський і «Ябцьо-джаз» – львівські поп-зірки 1930-х

Львів’яни в 1920-х роках почали орієнтуватися на європейську культуру й організовувати своє дозвілля, як це робили в країнах Заходу. Тоді й почалася епоха хіпстерів, «фестин», «ревіїв» тощо. На львівській сцені в той час переважали польські джазові гурти. Також львів’яни часто переспівували італійські та німецькі хіти. Народні ж пісні тоді здебільшого сприймалися як щось застаріле й немодне. Однак все ж потреба в україномовній музиці була. Це зумовило появу в 1930 році у Львові перших українських поп-зірок – джаз-капели Леоніда Яблонського, відомої як «Ябцьо-джаз», пише lviv-trend.in.ua.

Як заснували «Ябцьо-джаз»?

Джазовий колектив створили студенти музичного інституту Лисенка. До цього гурту увійшли тогочасні «мажори» – керівник і скрипаль Леонід Яблонський на прізвисько «Ябцьо» (син полковника УНР) та піаніст Анатолій Кос-Анатольський (також син полковника).

Спершу музиканти давали концерти в Гребенові – курортному містечку Карпат. Серед їхніх слухачів були такі впливові люди, як Вінстон Черчилль, Франц Фердинанд та Андрей Шептицький.

Приєднання до гурту Бонді та сесійних учасників

Згодом гурт став популярним і у Львові, де виступав на музичних вечорах, новорічних вечірках тощо. Там часто давав концерти також підлітковий квартет Богдана Весоловського (мав прізвисько «Бонді»), він походив із родини політиків.

Через деякий час Бонді приєднався до капели. Тоді він вже мав свій доробок власних пісень, тож став головним композитором у «Ябцьо-джаз». У 1937-му він створив хіт гурту – меланхолійну пісню «Прийде ще час». Її наспівували на всіх застіллях та в громадському транспорті. Потім з’явилася також жіноча версія пісні. «Ябцьо-джаз» іноді переспівував українською європейські шлягери (популярні пісні), наприклад, мелодію La Paloma.

Часто гурт виступав на кооперативах юристів, медиків тощо. Для виступів перед такою аудиторією «Ябцьо-джаз» іноді об’єднувався з капелою, якою керував Іван Костюк.

Якось у Бонді зав’язалися любовні зв’язки з вокалісткою Іреною Яросевич (псевдонім – Рената Богданська), згодом вона приєдналася до складу капели і стала сесійною (тимчасовою, гастрольною) солісткою. Також сесійним був композитор Степан Гумінілович.

Розпад гурту та подальша доля музикантів

Восени 1938-го Бонді вирішив поїхати в Хуст будувати Карпатську Україну й водночас свою кар’єру юриста й дипломата. Тоді джазова капела Яблонського почала потроху розпадатися. Згодом Весоловський виїхав до Відня, а після війни емігрував до Канади, де влаштувався в українську редакцію канадського радіо.

Ірена приєдналася до гурту варшавських євреїв «Тео-джаз». Іноді вона гастролювала СРСР, однак після приходу нацистів у червні 1941-го вона вже не повернулася до Варшави. Молодій студентці консерваторії потрібно було заробляти на життя, тож вона продовжила разом із «Тео-джазом» гастролі по Радянському Союзу. Вони виступали в колгоспах за їжу, іноді жили у вагонах для худоби.

Потім Ірена приєдналася до оркестру армії поляків-експатів СРСР, так званого корпусу генерала Андерса (до слова, за нього Ірена згодом вийшла заміж). Разом із оркестром вона гастролювала по Ірану, Іраку, Палестині, Єгипті. Наприкінці війни потрапила до Італії, де знялася у двох фільмах.

Ірена Яросевич

Леонід Яблонський виїхав із сім’єю 1942 року до Чехії, а потім – до Аргентини, ще згодом – до Канади. 

Степан Гумінілович ще в 30-х роках став членом ОУН. Потім потрапив до в’язниці, а вийшовши з неї, записався до «СС Галичина». Тоді потрапив у британський полон, а наприкінці 40-х поїхав у Південну Америку, ще пізніше –також у Канаду.

Анатолію Кос-Анатольському вдалося перечекати війну в Україні, він навіть зробив тут собі непогану кар’єру: працював викладачем у Львівській консерваторії та творив музику, за що отримав кілька премій, звання народного артиста і навіть став депутатом УРСР.

Comments

.