Помандруємо далі старими львівськими кінотеатрами? Ніде правди діти – їх таки було у нашому місті чимало, тому редакція сайту lviv-trend.in.ua здійснить ще не один екскурс в “кінематографічне” минуле Львова. Цього разу розкажемо про історію кінотеатру “Дружба”, що розташувався у міському Парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького.
Початок історії “Дружби”
Якщо ви полюбляєте прогулюватись міським парком культури та відпочинку, то неодмінно звертали увагу на будівлю на вулиці Вітовського, 43А (колись – вулиця Дзержинського). Мало-хто з сучасників знає, що цей будинок колись був популярним парковим кінотеатром “Дружба”.
Кінотеатр “Дружба” було зведено у 1952-му році – будували за типовим (як і називали – типово), як і більшість того часу, проєктом у стилі так званого “сталінського ампіру” за прив’язкою архітектора Станіслава Соколова. Його зусиллями вдалося зробити будівлю, яка за стилем була дуже дотичною до дизайну вхідної арки у парку.
Розмістився кінозал у доволі вигідному місці – справа від входу у сам парк культури та відпочинку. Його неможливо було не помітити, тож типовий кінозал, розрахований на три сотні глядацьких місць, неодмінно привертав увагу (та й тепер привертає) всіх вхожих на територію парку.
Згодом ще більше уваги почали привертати через встановлення неонового напису “Кінотеатр”, що красувався на карнизі фасаду будівлі. Його встановили вже за декілька років після старту роботи кінозалу.
Якщо згадати ще про одну “типову” радянську річ, пов’язану з кінотеатром, то це була скульптурна композиція, що височіла на фасаді. Деякі дані свідчать про те, що скульптурна композиція мала б складатися з трьох колгоспниць зі снопами в руках. Однак результат вийшов дещо іншим – скульптурна композиція складалася з китаянки, робітника та афроамериканця. Не треба бути великим знавцем символізму, щоб зрозуміти, що хотіла донести тодішня влада через встановлення такого елементу, – скульптура символізувала ніщо інше, як “дружбу народів”. Вочевидь, такий же символізм було закладено і в назву кінотеатру.
Від трьохсот до понад п’ятисот глядацьких місць
Як ми вже вказали вище, кінотеатр буквально був “приречений” на велику кількість глядачів. Вже у 1966-му році потужності кінотеатру довелося збільшити, і якщо спершу тут було всього три сотні глядацьких місць, то в цей час їх вже стало понад п’ятсот шістдесят.
За день парковий кінотеатр проводив до семи сеансів, а за трансляцією фільмів, як свідчать дані з міських архівів, слідкувало до двадцяти п’яти працівників.
Від популярності до стрімкого занепаду
Популярність кінотеатру стрімко зменшилась у “лихі” дев’яності роки. Місткість кінозалу зменшилась до п’ятисот глядачів, здійснювалося всього п’ять сеансів на день (а то і менше). Порівняно з іншими міськими кінотеатрами того часу, завантаженість “Дружби” була набагато меншою і складала всього до 15% (як свідчать дані з міського архіву).
У другій половині дев’яностих будівля кінотеатру зазнала значних пошкоджень через затоплення. Будівля перебувала в аварійному стані і потребувала відновлення. Додаткових коштів у міському бюджеті, вочевидь, не знайшлося, щоб відновити “Дружбу”, тож у 2000-му мерія віддала приміщення кінотеатру ТОВ “Круаель”. Товариство повинне було здійснювати тут різноманітні культурні та мистецькі заходи в подальшому.
Та щось не склалося і в 2016-му році фірма вирішила перекреслити мистецьку історію колишнього кінотеатру, перетворивши заклад на ресторанний комплекс “Парк”, а місцевим ЗМІ вдалося з’ясувати, що тепер будівля належить родині Дубневичів.
Скандали і журналістські розслідування довкола колишнього кінотеатру “Дружба”
У березні 2017-го року спалахнув скандал довкола колишнього паркового кінотеатру – тоді прокуратура звернулася з позовом до управління комунальної власності міської ради з позовом, щоб розірвати договір купівлі-продажу, адже покупець порушив вимоги угоди. Тоді йшлося про те, щоб повернути приміщення колишнього кінотеатру у власність громади.
“Новий” власник приміщення не просто зобов’язувався реконструювати будівлю – там мали б здійснюватися різноманітні культурні та мистецькі заходи. В результаті, власник взявся за реконструкцію, однак готував приміщення під майбутній ресторан. Хоча, підприємству вдалося переконати суд в тому, що тодішня реконструкція не є кінцевим результатом і свідченням того, що заклад не будуть використовувати під культурні та мистецькі заходи. Крім того, на той час було сплачено повну вартість об’єкту, чим і вдалося довести суду те, що розірвання договору є неможливим і “Дружба” у власність громади не буде поверненою.
У 2016-му році підприємство перейшло у власність родини Дубневичів (до цього належало Володимиру Зубику – колишньому народному депутатові від “Партії Регіонів”). Після цього в управлінні архітектури Львівської міської ради зареєстрували звернення про отримання містобудівних умов та обмежень для реконструкції з розширенням будівлі колишнього кінотеатру під ресторанний комплекс.
Оскільки будівля кінотеатру не була серед пам’яток архітектури і більше десяти років стояла пусткою та зазнавала руйнувань, то архітектурне управління без зайвих питань дало дозвіл на облаштування ресторанного комплексу. Ані виконавчий комітет, ані сам міський голова Андрій Садовий також не висловили заперечень стосовно такої ідеї, тож облаштували черговий ресторан у Львові без жодних заперечень. І нікому й на думку не спало “відродити” колишній кінотеатр, осучаснити будівлю і продовжувати трансляцію кінострічок у парку культури та відпочинку…