Метафора львівських 1990-х: історія фестивалю «Вивих»

«Вивих» –  це львівський молодіжний фестиваль альтернативної культури та нетрадиційних жанрів мистецтва. Він став метафорою львівських 1990-х – початку творчої свободи та духовної незалежності. До події була залучена нонконформістська молодь, а також усі, хто бажав вільно висловлювати свою думку, пише lviv-trend.in.ua.

Три дні нестримних веселощів на першому «Вивиху»

Вперше «Вивих» відбувся наприкінці травня 1990-го, тоді його приурочили до першої річниці Студентського львівського братства та Дня визволення Африки.

Організувало фестиваль Студентське львівське братство, яке очолював Маркіян Іващишин. Ідейним лідером фестивалю був сам Іващишин, режисером – Сергій Проскурня, художником – Юрій Кох, сценаристів було три – Юрій Винничук, Олександр Ірванець та Любомир Петренко.

Спонсорував захід завод, що виготовляв та ремонтував автомобілі. Місцем проведення став Парк культури. Рекламували подію за допомогою брошур із цікавим малюнком та стислою інформацією. Ці рекламні брошури, а ще гротескні плакати створив Юрій Кох. Він намагався іронізувати СРСР.

Запросити творчих людей взяти участь у фестивалі тоді було не складно. Музичні стилі та жанри були необмеженими, на подію завітали хори, капели гармоністів, оркестри, театри опери та балету, хореографічні колективи тощо. Серед рок-гуртів взяли участь «Мертвий Півень», «Плач Єремії», «Брати Гадюкіни», «Воплі Відоплясова». Також приєднався гурт «Табула Раса», літературне угрупування «Бу-Ба-Бу», поет Назар Гончар, співачка Таїсія Повалій та інші.   

Між виступами проводили різні конкурси, наприклад, конкурс анекдотів, де після довгого етапу цензури нарешті могли звучати політичні жарти. На конкурсі малюнків учасники представляли свої карикатури на політичних лідерів та політичну систему загалом. Журі, яке обирало переможців, складалося з шести членів, а призами слугували сигарети і пиво.

Траплялися і курйози. На стадіоні «Юність», де виступали музиканти, виникла пожежа. З інструментів врятувати вдалося лише арфу.

Другий «Вивих» з іще більшим градусом божевілля

Вдруге фестиваль відбувся на початку жовтня 1992 року, вже в умовах тотальної свободи.

Його формальним директором став Олег Тягнибок. До організації фестивалю, крім тих, що організовували перший «Вивих», доєдналися також поет Назар Гончар та художник Влодко Кауфман.

Цього разу подія відбувалася протягом чотирьох днів у центрі Львова. Спонсорами стали міжнародні авіалінії, банки та різні фірми. Агітували захід не лише за допомогою листівок та плакатів, а й спецвипуску в газеті «Post-Поступ».

Кількість музичних гуртів збільшилась, порівняно з 1990-м. Зокрема, приєдналися гурти «Скрябін», «Вій», «Дзвін», «Ейфорія», «Рутенія» та багато інших.

Конкурс анекдотів вирішили провести в «Будинку актора». Серед призів знову було пиво, сигарети, а ще карбованці. На вулиці Чайковського проводили «брейншторм». А біля Оперного театру показували виставу «Крайслер Імперіал». Її виконувало угрупування «Бу-Ба-Бу», зрежисерував виставу Сергій Проскурня. На сцені можна було поспостерігати за абсурдним і водночас інтригуючим поєднанням балету, опери, рок-музики та химерного перформансу.

Ще одним перформансом був «Похорон біди». Труну – символ біди – пронесли під барабанний дріб через центр міста. Львів’яни могли кинути в неї записки, де попередньо написали свої проблеми, пляшки для алкоголю, сигарети тощо. Позаду пам’ятника Міцкевичу відбулася подія з чудернацькою назвою «Під дупою у ангела». Там спершу декламували вірші, а потім просто почали імпровізувати, висловлювати свої думки та виливати душу.

На фестивалі вільно висміювали все, що хотіли. Наприклад, радянську форму розмалювали квітами, різними написами та веселкою. Символом другого «Вивиху» став «вивихнутий» будинок на площі Марійській, 10. За рік до фестивалю він майже весь згорів, тож під час фестивалю будівлю розписали різними цитатами та поезією за одну ніч.

Завершився фестиваль феєрверком «Добраніч», а ще перформансом «Колискова Забава», під час якого дівчина в образі статуї «Слави» пройшлася по сцені з пальмовою гілкою.

Фото: медіаархів Центру міської історії

Comments

.