Освіта без практичної прив’язки в давнину була явищем рідкісним. Наприклад, єзуїти навчалися не для самого процесу навчання, а для життя. Вони знали, як застосувати отримані знання на практиці. Зокрема, навчальні заклади тоді активно готували майбутніх ораторів, державних чи церковних діячів, правників і навіть музикантів. Музичні бурси існували при колегіумах. Така бурса була і у львівських єзуїтів. Детальніше про процес навчання львівських музикантів далі на lviv-trend.
Яким було навчання та хто міг навчатися?
Львівська бурса музикантів при єзуїтському колегіумі була заснована в 1620 році, тоді вона була відома як bursae musicorum. Її вихованці могли опанувати гру на музичних інструментах, різні техніки співу, ноти тощо. Також була можливість займатися музично-хоровим супроводом богослужінь та урочистих заходів, які проводив чернечий орден чи навіть місто. Тож музична бурса була цілком органічною частиною культурного життя як лише єзуїтського осередку, так і цілого Львова.
Навчатися могли учні з певними музичними здібностями. Що цікаво, приймали на навчання насамперед дітей із незаможних родин. Усі, хто проходив відбір на навчання, зараховувалися до першої категорії учнів. Ця категорія навчалася гри на інструментах та співу впродовж трьох років на безоплатній основі.
Всі, хто подолав ці три роки, автоматично переходили до другої категорії. Вони повинні були віддати закладу данину за свою безкоштовну освіту, навчаючи музиці нових учнів. Ця викладацька робота не оплачувалася. Оплачуваною вона могла стати лише після відпрацювання трьох років. Тобто у викладачів був вибір – залишитися викладати в бурсі за гроші або піти займатися кар’єрою чи іншими справами.
Статус бурс та фінансування
Музичні бурси мали певну автономію. У них було своє керівництво та незалежне від колегіумів фінансування. Керівники бурс могли вирішувати питання щодо своєї інституції, незважаючи на рішення керівництва всього колегіуму. Очолювали львівську музичну бурсу такі фахівці, як отець Базиліус, отець Петрус або Якоб Васковіч. Якоб ще й навчав граматики, а Петрус – музики.
Щодо фінансування, то було кілька сталих та фіксованих джерел доходів. Частину суми виділяв колегіум зі свого бюджету. Ще частину отримували з прибутків від землеволодінь. Ну, і насамкінець, фінансово живила бурсу милостиня.
З 1655 по 1660 рік щороку закладу потрібно було 480 флоринів. Після 1660-го ця сума зросла до 546 флоринів. Такі великі фінанси були не даремними: музичний колектив відігравав роль такого собі містка між єзуїтами та зовнішнім світом, а крім того, робив непогану рекламу колегіуму. Потрапляючи на публічні заходи, музиканти бурси популяризували єзуїтську освіту та весь чернечий орден.
Саме тому, на великі церковні свята у Львові намагалися проводити якнайбільше публічних дійств. У такі дні збиралася величезна кількість людей, тож це був чи не найкращий спосіб заявити про себе світові.
Загалом, львівська музична бурса при єзуїтському колегіумі вдало впоралася зі своїм завданням. Вона виховала не лише вправних музикантів, а й змогла популяризувати освіту, надавану представниками цього ордену. Діяльність такої навчальної установи – хороший приклад, як можна надати якісні освітні послуги, водночас дбаючи про саморекламу.
Довідка: Львівський єзуїтський колегіум заснував у 1591 році (за іншими даними – у 1608-му) коронний гетьман і канцлер Станіслав Жолкевський. Діяв колегіум на вулиці Театральній, 13. Єзуїти завжди славилися високим рівнем та якістю освітньої системи. У ті часи їхні заклади вважалися найпрестижнішими.
