Від одного з найбільших кінозалів Львова колись до книгосховища сьогодні: історія кінотеатру імені Галана

 

Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, що буде зі звичними для нашого ока будівлями, скажімо, через 10 років? А через 30? Якщо говорити про “феноменальні” споруди у Львові, скажімо, часів середньовіччя, то про них ще непогано піклуються, турбуючись про приваблення уваги для туристів. Однак, якщо говорити про будівлі середини двадцятого століття, то чимала частина їх вже давно канула у забуття і на їхньому місці вже височіють сучасні багатоповерхівки. Ще частина споруд тих часів буквально “доживає” свої роки і потребує уваги та збереження, пише сайт lviv-trend.in.ua.

В цьому матеріалі редакція нашого сайту розкаже про історію колись одного з найбільших кінотеатрів нашого міста, який сьогодні перебуває у доволі занедбаному стані і використовується як книжкове сховище бібліотеки імені Василя Стефаника. 

Яскравий приклад архітектури “сталінського ампіру” – кінотеатр імені Ярослава Галана у Львові

1

Мабуть, кожен львів’янин, що побував на вулиці Личаківській, звертав увагу на одну цікаву будівлю, на якій великими літерами написано: ”Кінотеатр ім. І. Миколайчука” (друга назва кінотеатру). Ця споруда – яскравий приклад архітектури “сталінського ампіру”, одна з небагатьох пам’яток тих часів і цього стилю, що збереглася до наших днів.

Споруда колишнього кінотеатру з’явилася тут у повоєнний час, у 1954-му році, – тоді Личаківську називали вулицею Леніна. На безкраїх просторах союзу таких кінотеатрів збудували не один десяток – ще б пак, адже це типовий проєкт, авторкою якого була архітекторка Московської архітектурно-проєктної майстерні під номером 14 Зоя Осипівна Брод. 

Без сумнівів, десятки, а може, і сотні таких кінотеатрів з’явилося в ті роки на просторах тодішнього союзу. Однак чимало їх вже зникли у містах, а ще добряча левова частка використовується в наші дні не за першим призначенням. Кінотеатр імені Ярослава Галана у Львові – один з таких прикладів.

Відкриття і масштаби

1
Кадр з першого фільму, продемонстрованого у кінотеатрі

Єдиний в цій дільниці міста кінотеатр розпочав свою роботу наприкінці серпня 1955-го року – його відкрила демонстрація фільму “Княжна Мері”. Це радянська художня стрічка, відзнята в тому ж 1955-му році режисером Ісидором Анненським на кіностудії імені Максима Горького, адаптована екранізація відомого роману Михайла Лермонтова “Герой нашого часу”.

Розташування кінотеатру, масштаби, його унікальність (єдиний в цьому районі міста на той час кінозал) сприяли тому, що заклад швидко розвивався і здобув популярність. Загальна площа кінотеатру становила 232 квадратних метри, кінозал розрахований на 330 глядачів. Всередині розміщувалися читальня та просторий буфет для відвідувачів.

У середині шістдесятих років минулого століття у кінотеатрі налічувалося три десятки працівників, що робило його одним із найбільших в цілому Львові. Отримав свою назву кінотеатр на честь комуністичного письменника Ярослава Галана. Назву було вибрано невипадково – саме у 1954-му році відзначалося п’ятиріччя його загибелі у Львові. 

Масштаби – не гарантія прибутків

1

Щоправда, попри масштаби і затребуваність закладу в цьому районі Львова, він виявився геть не прибутковим, якщо не взагалі збитковим. Так склалося, що специфіка прокату вважала його периферійним. Тут не демонструвалися “хітові” стрічки, здебільшого, менш популярні фільми, а вже “хітові” фільми сюди потрапляли після того, як їх показали в інших міських кінотеатрах. Право “першості” у показі цих фільмів на той час мали у Львові кінотеатр “Супутник”, “Львів” тощо. Тож і склалося так, що глядачеві вже було не цікаво відвідати кінотеатр імені Галана, якщо можна було певний фільм переглянути в іншому місці набагато швидше.

Про це, до слова, і йшлося в одній з пояснювальних записок, де працівники звітували, що за рік кіносеанси тут відвідало близько 200 тисяч людей, що було дуже малим показником в ті часи для нашого міста. 

“Лихі” дев’яності для кінотеатру

1

З приходом дев’яностих років кінотеатр було перейменовано – з кінотеатру, названого на честь радянського письменника, його перейменували на честь Івана Миколайчука. На зміні назви, вочевидь, і можна завершувати позитивні факти з історії розвитку кінозалу на Личаківській, адже вже на той час будівля потребувала уваги та ремонту, перебувала в дуже занедбаному стані.

Таким же занедбаним і застарілим було технічне обладнання в кінотеатрі. Все потребувало банального – коштів та краплі уваги від влади, або ж хорошого інвестора, який би привів стару будівлю до ладу. 

Спроби повернути будівлю до життя таки були впродовж багатьох років, однак поки міська влада шукала якогось вирішення питання, сам кінотеатр поступово почав перетворюватися в цілковиту руїну. 

У 2011-му році, нарешті, львівська влада знайшла якесь рішення, яке не дозволило кінотеатру імені Івана Миколайчука повністю занепасти. Так, тут з цього року знаходиться книгосховище Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Тішить, що будівлю хоча б не перетворили в черговий ресторанний комплекс чи нічний клуб.

Тим не менше, львів’яни небайдуже ставляться до колишнього кінотеатру. Мешканці цього району міста кілька років тому реєстрували петицію до міської ради, вимагаючи привести будівлю до ладу, облагородити територію довкола кінотеатру, полагодити сходи та віддати приміщення в руки якогось господарника, який би доглядав і не дав споруді цілковито занепасти. Щоправда, таких небайдужих знайшлося небагато і лише кілька десятків містян підписало звернення за збереження будівлі, тому справа далі спроби не зайшла.

Невимовно прикро спостерігати за тим, як історія відходить в забуття. Тим паче, коли мова йде про одну з найбільших вулиць міста – Личаківську, яку зовсім не прикрашає така занедбана історична будівля.

На основі lia.lvivcenter.org

Comments