Квіт нації, або історія мережі музично-хорових товариств «Боян»

«Боян» – феноменальне явище в історії української музичної культури. Музично-хорові товариства під цією назвою діяли з кінця ХІХ століття і до початку Другої світової війни, хоча й деякі з них відновили свою діяльність пізніше. Спершу товариство відкрили у Львові, а згодом – по інших галицьких, деяких наддніпрянських містах і навіть за кордоном. Про їх діяльність далі на lviv-trend.in.ua.

Створення

У далекому 1890 році організаційний комітет, до якого належали етнограф Володимир Шухевич, музичний критик і композитор Анатоль Вахнянин, адвокат та організатор фінансових львівських установ Степан Федак та інші громадські діячі, вирішили популяризувати хоровий спів серед українців за допомогою створення товариства «Боян».  Назвали товариство на честь співця, який згаданий у «Слові о полку Ігоревім».

Одним із головних поштовхів до створення товариства було збереження і плекання української пісні. Товариство взяло за мету розвивати українську культуру, демонструвати колективну ментальність української нації, фольклорно-виконавську традицію та церковно-релігійну практику, що виражають етнічну самоідентифікацію українського народу.

«Львівський Боян»

2 лютого 1891 року був створений «Львівський Боян», його головою обрали Володимира Шухевича, а диригентом – Анатоля Вахнянина. Діяльність «Львівського Бояна» розгорталася дуже швидко, миттєво здобуваючи прихильність серед львів’ян і галичан загалом. У 1905 році кількість членів товариства вже становила 180 осіб.

Анатоль Вахнянин

«Львівський Боян» активно давав концерти, брав участь у заходах, присвячених пам’яті Тараса Шевченка, упродовж усього року гастролював по Галичині. До слова, шевченківські концерти були однією з найважливіших форм популяризації української музики. Учасникам колективу вдалося дуже швидко стати основними представниками музичного життя краю.

Будівля на площі Ринок № 10 – давній палац Любомирських. Тут розташувалися українські товариства та установи: «Боян», «Просвіта», «Руська Бесіда», «Клуб русинок»

Ентузіазм та надзвичайна любов до рідної пісні учасників колективу надихали інших українських музикантів на творчість, а урочисті концерти, у яких брали участь молоді талановиті солісти Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга, Модест Менцинський та інші, змушували глядачів ще довго говорити про безумовний талант українських співаків.

«Львівський Боян» став майданчиком для швидкого росту співаків, солістів, диригентів і концертмейстерів. Вже в 1910-х роках колектив виконував складні високохудожні твори таких галицьких авторів, як Михайло Вербицький, Віктор Матюк, Сидор Воробкевич, Йосип Кишакевич, Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Остап Нижанківський та інші. Лунали й твори наддніпрянських і навіть закордонних авторів.

Серед відомих диригентів товариства, які здобули хорову славу, були Анатоль Вахнянин, Василь Барвінський, Остап Нижанківський, Станіслав Людкевич, Микола Колесса, Лев Туркевич. Вони готували спеціальні ювілейні програми, що пробуджували в громадян патріотизм.

Товариство постійно дбало про розширення репертуару, для чого проводило композиторські конкурси на найкращі хорові твори, які потім виконували в галицьких містах чи навіть за межами краю. Товариство мало спеціальну нотну бібліотеку, що допомагала популяризувати хоровий спів.

Періодично при колективі діяли «Гурток оперовий» та «Гурток музичний». Завдяки зусиллям учасників товариства був створений Музей українських народних інструментів, які представили в 1894 році на Крайовій виставці у Львові. У 1896-му була заснована школа співу.

«Львівський Боян» також організовував осередки музичної культури, наприклад хор «Бандурист». Цей хор став поштовхом до заснування Вищого музичного інституту.

Відкриття в інших містах

За прикладом «Львівського Бояна» у різних містах Галичини почали виникати також такі музично-хорові товариства: у 1891 році – у Перемишлі; у 1892-му – Бережанах; у 1895-му – Коломиї; у 1896-му – Івано-Франківську; у 1901-му – Снятині, Тернополі та Стрию; у 1927-му – Дрогобичі тощо.

Станіславівський (Івано-Франківський) «Боян», 1896 р.

З участі в хорах «Бояна» починали свій шлях у музиці чимало видатних українських співаків, композиторів та диригентів. Мережа цих товариств так стрімко розвивалася, що у 1903 році було утворене окреме товариство «Союз співацьких і музичних товариств», що мало на меті керувати діяльністю «Боянів» та опікуватися вихованням професійних музикантів. У 1907 році його перейменували на «Музичне товариство імені Миколи Лисенка».

Були відкриті «Бояни» і в містах Наддніпрянщини, зокрема, у 1905 році в Києві та приблизно в 1910-му – у Полтаві. У другій половині ХХ століття «Бояни» виникли і в українській діаспорі. У 1951 році Павло Лопата зініціював заснування товариства в Сіднеї задля пропагування української хорової музики в Австралії та задоволення культурних потреб української громади Сіднея. З 1966 року там діяли мішаний та чоловічий хори.

Закриття і відродження

Хористи відчували потребу в складних умовах підавстрійської, а потім підпольської Галичини розвивати українську хорову культуру як за допомогою аматорського акапельного співу, так і методом співу професійного, «високого», хоча й до останнього вони ставилися зі скептицизмом.

Однак, незважаючи на періодичні творчі злети, «Боян» так і не досяг достатньої фаховості та необхідного рівня організованості. На початку Другої світової війни радянська влада заборонила діяльність мережі цих товариств, бо вважала їх націоналістичними й ворожими.

СРСР боявся такої сильної згуртованості українців, глибокого й потужного національного мистецтва, що було здатне викликати сильне емоційне зворушення в глядачів та зміцнити їхні патріотичні почуття і віру в самостійність українського народу. Із самими учасниками розправилися по-різному. Частина колишніх хористів згодом приєдналася до новоствореної хорової капели «Трембіта».

Починаючи з 1941 року «Боян» зумів відновити свою діяльність в деяких містах. У Львові відродився в 1946 році як Заслужена хорова капела України «Боян». Диригентом став Володимир Панасюк. У 1947–1996 роках капелою керував Євген Вахняк – майстер хорової справи, професор, народний артист України. Згодом капелі присвоїли його ім’я.

У 1948–2014 роках хор функціонував у львівському Будинку культури працівників зв’язку, а з 2015-го – у Центрі культури та дозвілля ЛНУ ім. Івана Франка. У цей час хор виконував твори як українських, так і зарубіжних композиторів різних часів; літургії; щедрівки, колядки; обробки народних українських пісень. Капела стала лауреатом численних міжнародних фестивалів та конкурсів.

Загалом, «Боян» підніс загальний рівень культури серед населення, познайомив українську громадськість із шедеврами світової класики. Товариства підтримували розвиток української музичної культури та популяризували хоровий спів, опікувалися нотодруком і музичною освітою. При «Боянах» діяли хори, оркестрові гуртки, музичні школи, нотні видавництва та бібліотеки. Боянівці організовували концерти, культурні вечори та конкурси.

Фактично це була перша спроба організувати в Галичині українську музично-концертну організацію. «Боян» став вільним від будь-яких штучних впливів та провладних вказівок товариством, натхненним громадськими потребами і поривом душі самих музикантів.

Comments

.,.,.,.