Євгенія Зарицька – співачка світової слави зі Львівщини

Євгенія Зарицька – жінка з прекрасним голосом меццо-сопрано, оперна і камерна співачка, яка змогла підкорити своїми вокальними даними весь світ. Її вчителем та першим слухачем став Львів, якому вона потім неодноразово завдячувала після того, як покинула місто в молодому віці. Про її життєвий та творчий шлях далі на lviv-trend.in.ua.

Дівчина-геній

Народилася Зарицька в 1910 році в місті Рава-Руська, за 50 км від Львова. Її батько Ромуальд Зарицький був за фахом працівником пошти, а за покликанням – музичним діячем.

Навчалася Євгенія у львівській гімназії, паралельно опановуючи гру на скрипці у Вищому музичному інституті імені Лисенка. З дитинства вона проявляла талант до музики та всебічну обдарованість. Після закінчення гімназії Євгенія вступила до Львівського університету, на філософський факультет. Крім того, здобувала освіту у Польському музичному товаристві, а точніше у його львівській консерваторії, де її навчав вокалу польський оперний співак, професор Адам Дідур.

Український композитор, музикознавець та педагог Станіслав Пилипович наполягав, аби Євгенія залишила всі додаткові заняття, навчання у Львівському університеті та повністю поринула у спів. Однак Зарицька встигала всюди, іноді навіть співала на Львівському радіо. Консерваторію Зарицька закінчила із золотою медаллю. У своїх спогадах український композитор, диригент і педагог Микола Колесса описував Євгенію як інтелігентну, освічену та цілеспрямовану. Вона, за його словами, була справжньою європейкою.

Біля мікрофона Львівського радіо Є. Зарицька вперше заспівала на велику аудиторію. На фото приміщення Львівського радіо

Італійський кар’єрний злет

В юності Євгенія ще сумнівалася щодо музичного майбутнього, тому вирішила випробувати свої сили на музичному конкурсі у Відні. Там здобула не лише похвальні відгуки музичних рецензентів, а й отримала велику грошову винагороду. Після цього молодий талант вирушив до Італії вдосконалювати свій спів.

Поселилася в місті Сієна, де відомий італійський диригент Антоніо Торнері якось почув її спів і відразу ж запропонував співати разом із найкращими італійськими співаками провідні арії.

У той же час керівники міланського театру La Scala теж захотіли випробувати молоде дарування. Виступати на сцені цього театру тоді було мрією всіх співаків. Дебют Зарицької був таким успішним, а відгуки настільки позитивними, що перед Євгенією відкрилися всі двері до італійських театрів.

La Scala

Зарицька підкорювала не лише Мілан, а й Рим, Неаполь, Венецію та інші італійські міста. Тамтешні композитори постійно запрошували українку на зустрічі італійської богеми. Коли ж Євгенія приходила на такі події для вищих кіл, уся увага була прикута до неї.

За переказами, Зарицька завжди була усміхненою, мала хороший настрій і не переймалася клопотами, які постійно її супроводжували на шляху. Вона радо погоджувалася на прохання заспівати для гостей, зазвичай виконувала арії з опер Джакомо Пуччіні, Джоаккіно Россіні, Петра Чайковського та інших композиторів. А поміж класичною музикою знаходила час і на тужливу українську пісню, під час виконання якої італійці замовкали і щиро насолоджувалися здатністю співачки пробиратися своїм співом до найтонших струн душі.

На тих богемних посиденьках часто були й італійські кінорежисери. Один за одним вони запрошували українську красуню знятися в їхніх кінострічках. Попри насичений концертний графік, Євгенія таки знялася в кількох фільмах.

Блискавичну кар’єру співачки, що розвивалася зі швидкістю світла, призупинила Друга світова війна. Однак навіть у таких складних умовах Зарицька продовжувала співати, чим допомагала людям відволікатися від постійних звісток про смерті та руйнування. Для всіх італійських театрів вона продовжувала бути найбажанішою вокалісткою.

Підкорювачка Європи

Після війни Євгенія переїхала з її улюбленої Італії до Великої Британії. Перший свій концерт дала в Оперному театрі Лондона і знову ж таки – підкорила серця навіть найвибагливішої публіки. Після дебюту постійно дивувала, не опускаючи планку ні на міліметр.

Проте Лондон знаходився доволі далеко від європейських музичних центрів, тож для того, аби гастролювати, потрібно було долати велику відстань. У 1953 році Зарицька ухвалила рішення перебратися до французької столиці. У Парижі почала працювати музичним педагогом, а у вільний час продовжувала давати концерти, роз’їжджаючи по Франції, Іспанії, Австрії, Швейцарії і навіть Алжиру.

Коли французький критик Г. Л. де Лагранж відвідав концерт Зарицької, він написав у своїй рецензії, що не знає нікого, хто міг би зрівнятися з Євгенією у виконанні настільки складної програми (тоді Євгенія виконувала твори Роберта Шумана, Йоганнеса Брамса і Модеста Мусоргського). Насправді, в тогочасній Європі дійсно не було нікого, хто міг би конкурувати з талановитою українкою. До того ж Євгенія вільно володіла сімома мовами, а тому могла виконувати композиції в оригіналі.

Класичний оперний спів не дав Зарицькій забути про рідне: вона продовжувала виконувати українські пісні. У 1956 році Євгенія записала в паризькій студії платівку «Пісні України», куди ввійшли твори Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Миколи Колесси, Лева Ревуцького, Василя Барвінського та інших видатних українських композиторів.

Американський період

Після європейського успіху, у 1958 році, Зарицька вирушила за океан – до США, у країну, де відгуки європейських критиків були не так важливі, як бажання почути й переконатися в таланті наживо. В Америці співачка довгий час вдосконалювала свою програму, бо запланувала складне турне по Нью-Йорку, Чикаґо, Філадельфії, Клівленді, Детройті та інших містах.

Успіх застав українку і тут: вже після дебюту в Нью-Йорку музичний критик The New York Times назвав Зарицьку артисткою, яка своїм виконанням і вокальною технікою буквально приковує слухачів. У своїй рецензії критик загадав про українське коріння співачки. І недарма: у насиченому графіку співачка викроювала час для відвідування будівлі Українського Народного Союзу, а також редакції «Свободи» – української газети. Євгенія постійно цікавилася, як та чим живе українська діаспора.

Зачарувала Зарицька і критика з газети Herald Tribune. Він у своїй рецензії наголосив на досконалій техніці виконання оперних арій, а крім того, жіночій вроді, великій інтелігентності та вмінні знайти зв’язок зі слухачами. Тож Америку українка підкорила теж.

Останні роки

Після успіху в США Зарицька повернулася до Європи, де на неї знову чекали постійні гастролі. На своїх концертах співала під супровід провідних симфонічних оркестрів світу. А вже на початку 1970-х організм Євгенії почав давати збій.  

Зарицька продовжувала виступати, але проблеми зі здоров’ям змушували її мріяти не про чергове турне, а посаду вчительки в музичній школі. Концертів щоразу ставало менше, а хвороба прогресувала. З часом на музичній сцені почали з’являтися нові прими оперного мистецтва, які й завойовували публіку та критиків, як це колись робила Зарицька.

З 1974 року Євгенія проживала в передмісті Парижа, викладала вокал у Паризькій музичній школі. 5 жовтня 1979-го, у віці 68 років, оперна діва померла, залишивши пам’ять про себе як про співачку зі Львівщини, яка жила музикою і не шкодувала для неї ні себе, ні часу.

Comments

.,.,.,.