Ігор Білозір – український композитор та лідер ансамблю «Ватра». Його життя обірвалося у 45 років, на зламі тисячоліть: пісняра до смерті побили два росіяни. Однак пам’ять про цю людину з великої літери не зітреться ніколи. Про життєвий шлях митця та його творчість, яку одноголосно називають «недоспіваною піснею», далі на lviv-trend.
Із дитинства з музикою
Білозір народився 24 березня 1955 року в місті Радехів Львівської області. Свою першу пісню він написав у сьомому класі. Тоді ж відбувся його перший професійний запис. Влітку 1969 року він з однокласниками приїхав до Львова. Однокласники вирушили до цирку, а Ігор, нікому не сказавши – до обласного радіо. Ведуча Марта Кісаневич розгледіла в підліткові майбутню зірку і зробила перший професійний запис його пісень. Семикласник тоді ще навіть не знав нот. Згодом він створив ансамбль, який виступав на шкільних подіях, весіллях та інших заходах.
Ще пізніше Ігор переїхав на постійне проживання до Львова. Жив недалеко від центру – на вулиці Фредра, 4. Тут навчався на хормейстерському відділенні музично-педагогічного училища та на диригентському в консерваторії, однак диплом про вищу освіту так і не отримав: творчість поета Богдана Стельмаха, на чиї слова хлопець створив свою дипломну роботу – рок-оперу «Стіна», – була заборонена.
Ігорю пропонували переписати твір чи обрати іншого автора, однак вже тоді Білозір проявив міцність характеру, бо у творчості на компроміси він йти не збирався. До слова, його викладачем був Лєшек Мазепа. Він також навчав творця «Червоної рути» Володимира Івасюка. Однак у роки студентства хлопці не товаришували. Паралельно зі здобуттям освіти Ігор стажувався у США та Канаді.
ВІА «Ватра»
У 1977 році Білозір одружився з Оксаною Розумкевич, того ж року відродив ансамбль «Ритми Карпат» Львівського автобусного заводу, на якому працював. Солісткою ансамблю стала дружина Оксана.
Через 2 роки композитор Михайло Мануляк в обласній філармонії створив з учасників ВІА «Ритми Карпат» третій склад ансамблю «Ватра». Починали без концертних костюмів, інструментів та грошей. Учасники власноруч майстрували звукові колонки, перші їхні виїзди були до ближніх та дальніх сіл на старому автобусі, який часто витягали з болота чи снігових заметів.
Працювали без упину. Репертуар складався з народних пісень, у цьому ансамблі Білозір вперше проявився як професійний композитор. Згодом він познайомився з улюбленим поетом Стельмахом. Вони обоє засиджувалися до ранку і разом творили спільні композиції, які й потім прославили «Ватру».
Пісенний стиль Ігоря вирізнявся глибиною, простотою та відсутністю будь-якої штучності. В основі його композицій – український народний мелос. Завдяки цьому стилю та кропіткій роботі музикантів «Ватра» отримала суспільне визнання, найперше – у Тернополі. Саме там у квітні 1981 року «Ватра» стала лауреатом та водночас найяскравішим відкриттям конкурсу «Молоді голоси».
Деякі з пісень Білозір запропонував Софії Ротару, однак вона їх не прийняла. Співали в ансамблі лише чоловіки, а жінкам доручили бек-вокал. Однією з бек-вокалісток була Оксана Білозір. Потім Ігор почав писати пісні для дружини, вона стала лідер-солісткою «Ватри».
У 1980-х «Ватра» вважалася одним із найкращих колективів Радянського Союзу. Артисти здійснили кілька записів на радіо та телебаченні, неодноразово перемагали на фестивалях і конкурсах. У 1980–90-тих «Ватра» гастролювала по Середній Азії, Далекому Сході, Сибіру, Прибалтиці тощо. Після зняття «залізної завіси» ансамбль вирушив і до Польщі, Угорщини, Словаччини, Німеччини, Канади, США. Для підтримки українців, які воювали в Афганістані, «Ватра» їздила і туди, виступаючи в небезпечних, часто польових умовах.
«Диктаторська» вдача
У «Ватрі» Ігорю дали прізвисько Дуче на честь титулу, який носив диктатор та тиран Беніто Муссоліні, оскільки Білозір був вимогливим до деспотизму, зокрема, до своїх колег. До слова, такого суворого характеру чоловіка не змогла стерпіти Оксана, тож у 1990-му пішла від нього.
У 1991 році 36-річний Ігор познайомився з новою майбутньою дружиною Ольгою. Вони одружилися через 2 роки. Ще через кілька років митець отримав звання Народного артиста України.
Білозір як актор та футбольний шанувальник
Мало хто знає, що композитор спробував себе ще й у світі українського кіно. У 1985 році відбувся його дебют як актора в телевізійному мінісеріалі «Кармелюк».
Цю роль він отримав випадково, коли завітав до свого друга актора Івана Гаврилюка в готельний номер, коли відбувалися зйомки. Тоді його запримітив режисер Григорій Кохан і запросив теж знятися. Незважаючи на свою суворість, Білозір легко знаходив спільну мову з людьми. Він не розділяв людей за статусом: однаково говорив як із посадовцями, так і з друзями. Режисер дав Білозіру роль придворного співака в одному епізоді мінісеріалу.
Часто відвідував Білозір і театр, зокрема, імені Марії Заньковецької. Однією з його цілей було реалізуватися як театральний композитор. Перша його проба пера в театрі відбулася в 1985 році у п’єсі «Олекса Довбуш». Якби Ігор прожив довше, то, мабуть, створив би чимало мюзиклів та оперет.
Крім музики та акторства, митець захоплювався футболом. Він вболівав за львівські «Карпати» і був особисто знайомий із гравцями. Він не лише знався на футболі, а й практикувався в ньому: часто любив надягнути форму та поганяти м’яча, залучаючи до спорту своїх творчих колег.
Вбитий за українську пісню
У ніч з 8 на 9 травня 2000 року музиканта жорстоко побили п’яні росіяни Дмитро Воронов та Юрій Калінін. Вони напали начебто за те, що Ігор заважав українськими піснями слухати та співати в кав’ярні «Цісарська кава» (проспект Шевченка) російський «блатняк». Били люто й скажено в самому центрі міста.
Лікарі боролися за життя композитора 20 днів. У середині травня Ігор пережив клінічну смерть, а вже 28 травня у лікарні на Миколайчука у віці 45 років він переступив поріг вічності.
На похорон легенди прийшло до 200 000 людей. Поховали композитора на Личаківському кладовищі. У 2013 році на могилі встановили мармурову скульптуру білого ангела – символ пісні, вічності та чистоти.
Після загибелі Білозора львів’яни активно обговорювали питання української мови, у той час як російські ЗМІ запевняли всіх у тому, що Білозора побив хтось за те, що він виконував російські пісні. Пропагандистська російська машина вже тоді прагнула висвітлити україномовне населення як таке, що «притісняє» російськомовних, тоді як насправді все було з точністю до навпаки.
У серпні 2002 року Дмитра Воронова засудили до позбавлення волі на 10 років, Юрія Калініна як співучасника – на 8 років.
Увіковічення пам’яті
У 2015 році до 60-річчя від Дня народження Білозора львівські митці створили фільм про життя композитора під назвою «Під крилом ангела».
Стрічка про його шлях до слави та життєву драму. У фільмі можна почути спогади друзів, рідних та колег Ігоря. Вони розповіли, як уміло митець поєднував народні традиції з традиціями сучасними, як привів до успіху ВІА «Ватра». Крім того, у фільмі зображені чітка громадянська позиція митця та його вірність своєму народові в умовах тоталітарного режиму.
