Старі пасажі Львова – це предтечі сучасних торгово-розважальних центрів. Свого часу тут вирувало життя – торгували у затишних вигадливих крамницях, пили ароматну каву з запашною випічкою у кафе та ресторанах, робили знимки на пам’ять у фотоательє. Як правило, на території таких пасажів облаштовували навіть кінотеатри, розповідає сайт lviv-trend.in.ua.
Одним з найбагатших на кінотеатри за всю історію діяльності виявився знаменитий пасаж Миколяша. Чим прославився торговий пасаж та які кінотеатри причетні до його історії – читайте у матеріалі нижче.
Пасаж Миколяша – місце, де колись розважалися та торгували львів’яни
Пасажем Миколяша у Львові назвали наскрізний перехід, який колись існував між вулицями Коперника та Крутою (у наші дні – це вулиця Миколи Вороного). Це був справжнісінький торгово-розважальний центр – велика торгова галерея, накрита потужною металевою конструкцією, довжина якої сягала 120 метрів та ширина якої сягала 18-ти метрів.
Такого металево “гіганта” тих часів, конструкцію, у Львові спорудили на замовлення у місцевій фірмі “Петрович і Шуман”. Особливість цього спорудження – у тому, що це був один з перших сецесійних об’єктів у нашому місті. Постав він у 1898-1901-х роках зусиллями будівничої фірми архітектора Івана Левинського за проєктом самого ж власника та Альфреда Захаревича – ще однієї знакової для міста особистості тих часів.
На території пасажу працювали кав’ярні, низка крамниць, офіси різних фірм тощо.
Проіснував пасаж, на жаль, зовсім недовго. 1939-го року його під час бомбардування Львова знищила німецька авіабомба. Попри те, згадуємо далі, адже нас цікавить історія кінотеатрів, які у різні роки діяли тут та були одними з перших у нашому місті.
“Уранія” – перший “постійний” львівський кінотеатр, який діяв у пасажі Миколяша
Ми уже розповідали у попередньому матеріалі про те, яким був перший кіносеанс в історії нашого міста. Однак місце, де відбувся перший кіносеанс, було зовсім не кінотеатром, і тим паче – далеко не “постійним”, це було лише фотоательє. Першим же кінотеатрам завдячувати потрібно саме пасажеві Миколяша.
Розпочалася історія львівських кінозалів саме звідси – тут у 1901-му році розпочав свою роботу кінотеатр “Уранія”, власником якого був Герман Опат. Сам кінотеатр належав до однойменної віденської мережі, а його власник до цього мав мандрівну кінобудку, де також транслював кіно.
Так склалося, що саме “Уранія” була першим і довгий час єдиним “постійним” кінотеатром у цілому Львові. З міських архівів відомо, що тут показували науково-пізнавальні фільми, яким передували невеликі лекції, у яких глядачеві розповідали про тему, яку розкривала стрічка.
Проіснував тут кінотеатр “Уранія” до 1907-го року, у 1908-му його перенесли у більш відповідне приміщення – тогочасний зал філармонії (тепер – драматичний театр імені Марії Заньковецької).
“Сінефон”, або ж “Кухар” у пасажі Миколяша
“Уранія” довго не пустувала без кіно – вже у 1907-му році сюди переїхав з вулиці Шайнохи кінотеатр “Сінефон”, заснований у 1906-му році. Його власником також був Герман Опат.
1911-го року власником кінотеатру “Сінефон” став Людвік Кухар, який тут же перейменував кінозал, назвавши його своїм прізвищем. Так у пасажі Миколяша почав діяти кінотеатр “Кухар”.
Якщо говорити про нового власника, то він був досить активним львівським підприємцем того часу, який також працював у сфері кіно. Ще до свого переїзду до міста Лева Людвік Кухар володів кількома кінотеатрами, тому можна зробити висновок, що він був достатньо хорошим управлінцем, та ще й успішним підприємцем. Свідчило про це і те, що він займався навіть рекламою – наприклад, глядачам роздавали листівки з афішею наступних показів.
За часів Кухаря кінозал був доволі успішним – сприяло цьому гарно облаштоване приміщення для глядачів. Тут працювала електрична вентиляція, у прокаті були закордонні та вітчизняні стрічки, деякі навіть було відзнято у нас, на Львівщині (наприклад, фільм “Велика пожежа на нафтярні у Дрогобичі” 1912-го року).
Ще один кінотеатр у пасажі
На своїх перших проєктах Кухар не думав зупинятися і у 1912-му році заснував у пасажі Миколяша ще один кінотеатр, який назвав “Люксом”. Він діяв паралельно з “Кухарем”, проте у 1912-му році його спіткала велика пожежа. Щоправда, обійшлося без людських жертв.
Проте недовго володів “Люксом” – вже наступного року він перейшов у власність інженера Казимира Кропйовського. “Люкс” зумів пережити Першу світову війну – мабуть, завдяки тому, що з її початком значну частину прибутків власник віддавав на благодійність – забезпечення потреб військових. У часі активних бойових дій у Львові він не працював, а у лютому 1924-го року і зовсім припинив працювати – його закрили через порушення правил ведення кінематографу.
Якою була доля “Пасажу” – найпопулярнішого кінотеатру міжвоєнного Львова?
Кінотеатр “Кухар” у 1915-му році змінив свою назву на “Пасаж”. Власником був той же Людвік Кухар.
У роки Першої світової війни “Пасаж”, як і вищезгаданий “Люкс”, віддавав значну частину доходів на потреби військових, у буреломні часи – не працював взагалі, як і більшість закладів тих часів.
Міжвоєнні роки були часом розквіту для львівського “Пасажу” – вважається, що це був найпопулярніший кінозал тих часів. Проте траплялися і скандальні історії – наприклад, значного розголосу набуло те, що у кіно показували дітям фільми, заборонені цензурою до 16-ти років. У міську поліцію приходили і скарги, що квитків продавали на сеанси більше, ніж було глядацьких місць у залі.
Тут, у “Пасажі”, показували фільми розважальних жанрів, інколи показували і кримінальне кіно. 1935-го року його перейменували на “Тон”, тоді ж почали перехід на показ звукових фільмів.