Кажуть, що українці не мають жодного «Оскара». Але ж це не так! Є багато акторів українського походження, які були лауреатами і навіть завоювали цю престижну нагороду, пише сайт lviv-trend.in.ua. І коріння деяких з них проросло на нашій Галицькій землі: це і Пол Муні зі Львова, і Елізабет Берґнер з Дрогобича… А ще – голлівудська зірка Джек Пеланс, актор, який до кінця життя називав себе українцем, говорив українською і був амбасадором України в світі, підтримуючи батьківщину. Його доля настільки цікава, що можна знімати про нього фільм, який точно гідний «Оскара»!
З козаків – у шахтарі
Родина Палагнюків, імовірно, веде своє коріння ще від козаків, точніше козачки Палагни. Мати майбутньої зірки Ганна Грам’як походила зі львівської збіднілої шляхти, а батько Іван Палагнюк – з Тернопільщини, із мальовничого села Іване-Золоте коло Заліщиків. Іван з Іване-Золотого виїхав за кордон перед Першою світовою війною, оселився у «вугільній столиці» США – містечку Латтімер Майнс штату Пенсильванія – і влаштувався на важку роботу в місцевій антрацитовій шахті. Тут він познайомився з Ганною, яка переїхала зі Львова, вони одружилися і народили 5 дітей.
Середульшим був майбутній актор Володимир Палагнюк, що народився 18 лютого 1919 року. Він згадував, як батько вечорами читав українські газети, а мати співала українських пісень, тож виріс зі щирою любов’ю до своєї рідної землі. Іван Палагнюк, якого стали називати Великим Джоном, також був у церковному хорі, працював актором, писав книжки, а ще міг підняти стіл у барі за допомогою лише зубів. Він помер 1955 року, дочекавшись онуків і пишаючися сином, який став кінозіркою.
Деякий час хлопець допомагав батькові у шахті, але, скуштувавши важкого шахтарського хліба, вирішив піти іншим шляхом. В університеті Північної Кароліни йому вдалося виграти внутрішній чемпіонат з футболу, тож надумав спробувати себе у спорті.
Футбол Володю розчарував, а от бокс міцному хлопцю, що працював шахтарем, виявився якраз по зубах. М’язи він накачав у шахті, зріст мав 193 сантиметри. Взявши псевдонім Джек Браззо, Палагнюк провів 20 поєдинків на рингу і навіть зумів встановити рекорд у суперважкій вазі – 15 перемог поспіль, з них 12 із важким нокаутом. Одного разу він дістав удар у горло, внаслідок чого отримав свою «фірмову» хрипкуватість.
Від боксера до льотчика
Хтозна, як би склалася кар’єра боксера Джека Браззо, якби не почалася Друга світова війна? Щоправда, він вже тоді вагався між спортом і мистецтвом:
«Треба бути повним бовдуром, щоб за двісті доларів тобі товкли пику. Театр здавався мені набагато привабливішим», — згадував Джек в одному з інтерв’ю.
Палагнюк, як справжній козак, пішов добровольцем на війну. І не кудись там, а у військово-повітряні сили США. Під час тренувального польоту його бомбардувальник загорівся… Та він не звик до нокаутів і зумів вистрибнути з парашутом із охопленого вогнем літака. Обличчя сильно обгоріло, довелося робити пересадки шкіри і пластичні операції. Та, як відомо, шрами прикрашають чоловіка, от і Джеку вони надали певного шарму. Хоча, деякі джерела кажуть, що це була лише вигадана історія…
Після військового шпиталю наш козак ще встиг повернутися на війну, пройти Західну Європу, взяти участь у бойових діях, здійснити 35 бойових вильотів, був поранений та отримав низку орденів і медалей, зокрема знамените «Пурпурове серце». Джек вважав, що військова служба допомогла йому розвинути самодисципліну, зосередженість і почуття відповідальності, що потім знадобилося в його акторській кар’єрі.
Від військового до ковбоїв та монстрів
Джек з дитинства любив мистецтво, малював, писав вірші, в нього була тонка натура. Тож після війни його внутрішні ваги остаточно схилилися в бік мистецтва, і він, скориставшись пільгами військового ветерана, вступив на факультет акторського мистецтва Стенфордського університету в Каліфорнії. Водночас 26-річний Джек підпрацьовував офіціантом, охоронцем, двірником, викидайлом, журналістом, фотомоделлю…
Одна з перших вистав Джека стала знаковою: він виступив на Бродвеї 1947 року поруч із американською зіркою Марлоном Брандо у виставі «Трамвай «Бажання», де невдовзі грав головну роль — Стенлі Ковальського. А на блакитному екрані його брутальне обличчя вперше з’явилося 1950 року у фільмі «Паніка на вулицях». Джеку був уже 31 рік, але ніколи не пізно здійснювати бажання, особливо, коли йдеш за покликом серця!
Джек Пеланс знімався у кіно 54 роки, в його послужному списку понад 50 фільмів, а поряд з ним на знімальному майданчику стояли такі зірки, як Бріджит Бардо, Жан Маре, Клаудія Кардінале, Джек Ніколсон, Кім Бейсінгер, Анджеліна Джолі, Омар Шариф, Сильвестр Сталлоне, Курт Рассел та інші.
Коли Джеку набридав голлівудський конвеєр одноманітних жахів, вестернів і кінців світу, він у пошуках більш людяного кіно знімався у Європі, жив у Берліні, Женеві, Римі. Найвідоміший його фільм тут – це «Зневага» з Бріджит Бардо.
Вперше Пеланса номінували на «Оскар» ще 1952 року за його третю кінороботу «Раптовий страх», 1953 року – за роль у стрічці «Шейн», що посідає третє місце у десятці найкращих вестернів усіх часів, але чекати на довгоочікувану відзнаку довелося аж 40 років.
Дуже вже важко американцям було вимовляти ім’я «Володимир Палагнюк», тож довелося спростити його, і народився новий актор Волтер Джек Пеланс, який зі своєю специфічною зовнішністю і хрипким голосом найчастіше грав ковбоїв, монстрів та бандитів. Джек навіть потрапив до музею спадщини ковбойських фільмів в Оклахома-сіті як «ковбой номер один».
Цей «конвеєр монстрів і злочинців» дуже засмучував Пеланса, він не раз критично висловлювався про Голлівуд, називав більшість своїх фільмів «сміттям», а режисерів — бездарними, і мріяв грати в комедіях. Як і багато інших, ця мрія Джека здійснилася – свого «Оскара» він отримав саме за комедійну роль у фільмі «Міські піжони». Хоча, головна так і не збулася, бо мрією життя Джека Пеланса було втілити на екрані… Тараса Бульбу або Івана Мазепу.
Зірка, скотар і людина мистецтва
Коли на Алеї слави з’явилася зірка Джека Пеланса, він жартома зауважив:
«Моя зірка – навпроти магазину спідньої жіночої білизни. Мабуть, це тому, що я завжди був у жінок поза конкуренцією».
Американський журнал People називав Пеланса найсексуальнішим чоловіком планети. І жінки дійсно його любили. З першою дружиною актрисою Вірджинією Бейкер вони прожили 20 років і народили трьох дітей. Донька Холлі знялася у 12 фільмах, але стала журналісткою, а син помер від раку, встигши знятися лише в одній касовій стрічці. 1987 року Пеланс одружився з молодою чеською стюардесою Елайн Роджерс, разом вони теж прожили 20 років.
В звичайному житті Джек Пеланс, на відміну від більшості своїх героїв, був дуже скромною, простою, м’якою і доброю людиною. Він, як справжній українець, мав скотарське ранчо, де проводив весь вільний час.
Багато читав, малював, його картини виставлялися на вернісажах, а на звороті часто писав власні вірші. 1996 року в світ вийшла збірка віршів Пеланса «Ліс кохання» з малюнками автора. Джек записав також сольний альбом кантрі-музики з 11 пісень, який 2003 року перевидала Walter Music Records через 30 років після першого оригінального запису.
Він завжди був у чудовій спортивній формі. Коли 1992 року отримував свій заслужений «Оскар», 73-річний актор на очах публіки відтиснувся від підлоги… на одній руці.
Казали, що Пеланс стояв біля витоків компанії «StairMaster» із розробки і продажу спортивного обладнання для фітнесу й бодібілдингу, що саме він на еластичній гумці вперше cтрибнув з напису «Голлівуд», поклавши початок епосі банджі-джампінгу…
Козак до кінця
Володимир завжди пишався українським походженням: вивчав нашу історію, любив співати рідні пісні, виступав на відкритті пам’ятника Шевченку у Вашингтоні, неперевершено робив голубці і переходив на українську мову, якщо в компанії був хтось з України. Свою любов до рідної землі він передав і дітям, тож 2021 року його донька Холлі здійснила мрію, відвідала Тернопільщину і познайомилася з родичами.
Палагнюк фільмував спогади жертв Голодомору 1933 року, заснував 2002 року фундацію «Голлівудський тризуб». На українські святкування у Торонто в жовтні 1964 року він прийшов у вишиванці з бандурою. 1996 року Пеланс нарешті вперше відвідав Україну та взяв участь у кінофестивалі «Молодість», потім приїжджав ще кілька разів і навіть був відзначений президентом України орденом «За заслуги».
А 2004 року на фестивалі «Русскіє ночі» в Лос-Анджелесі Володимир Палагнюк привселюдно відмовився від звання народного артиста РФ і послав загарбників української культури «за кораблем», заявивши:
«Я українець, а не росіянин. Мої батьки приїхали з України й мені тут нічого робити. Буде краще, якщо я піду».
Знімався великий актор до 2004 року, останні роки доживав на фермах в Каліфорнії і Пенсильванії й дуже хотів зіграти свою останню роль в українському фільмі, навіть мав зіграти головну роль у фільмі Олеся Саніна «Кобзарі». Але не встиг… 10 листопада 2006 року великого актора не стало…
Цікаво, що 2007 року знаний письменник Чак Поланік почав стверджувати, що він є племінником Джека Пеланса. Найімовірніше, це не так, хоча виходить, що прізвище романіста теж Палагнюк. Хтозна…
Володимир Палагнюк грав дуже різні ролі: короля гунів Аттілу, Дракулу, апостола Петра, містера Гайда, Ебенезера Скруджа, римського гладіатора, Фіделя Кастро, пірата Сільвера… Але не зміг зіграти омріяну роль Тараса Бульби… Знімався в США, Франції, Німеччині, Австрії, Великобританії, Італії, навіть Мексиці і Гонконгу, але не в своїй коханій Україні… Зате Україна завжди жила в його серці і він, як справжній козак, був відданий рідній землі до останку.
