Королева краси, Голлівуд та трішки еротики (частина 2)

Історія Зофії Батицької, королеви краси Польщі 1930 року і талановитої акторки, надзвичайно цікава і гідна найкращих романів та екранізацій, пише сайт lviv-trend.in.ua.

Вічна королева краси

Найважливішим в кінематографічному доробку Зофії Батицької був польсько-американський фільм «Жінка, яка сміється», де вона знялася з відомою кінозіркою Олександром-Божидаром Жабчинським. Потім в інтерв’ю  жартувала, що нарешті знайшла партнера її зросту, бо мала 172 сантиметри. Цікаво, що вже втретє героїню Зофії звали Ізою. 

А прем’єру останнього фільму в її кар’єрі «Десять з Пав’яку» вшанували своєю присутністю навіть Юзеф Пілсудський і президент Ігнацій Мосціцький. Тут Зофія мала нагоду показати ще й свої чудові вокальні дані, заспівавши циганський романс.

Найважливішим роком для Зофії став 1930: сама того не очікуючи, з легкої руки журналістки Ядвіги Мігової вона стала учасницею престижного конкурсу «Міс Полонія», який захопив усю Польщу. В змаганні взяли участь понад 5 тисяч панянок з Кракова, Львова, Варшави та інших міст. Конкуренція була дуже жорстка, але Зося таки одягла корону «Міс Полонія-1930». І так одягла, що навіть не подумала повернути наступного року, заявивши, що вона і надалі залишається найвродливішою полькою, тому конкурс 1931 року так і не змогли провести… 

Після успіху у конкурсі посипалися одна за одною  пропозиції знятися в рекламі, Зофія стала обличчям краківської косметики Miraculum – рекламувала крем для обличчя і рук Neige de Fleurs, а також знялася в рекламі найрозкішнішого будинку моди Herse, позуючи на даху в шикарному вбранні з ниткою перлів на шиї.

Далі на Зосю чекають інші титули: «Віце-міс Європа-1930», «Міс Парамаунт-1931»… А потім – втілення її мрії! 1931 року Зофія підписала контракт з американським агентством «International Artists», і її нарешті запросили до Голлівуду!..

Щаслива Зофія кинула все і поїхала в Америку у передчутті світової слави. Але у Голлівуді лише спочатку все виглядало дуже перспективним, а насправді нічого з того, що обіцяли Зофії Батицькій, так і не відбулося, хоча тижневик «Кіно» спочатку повідомляв, що красуня-полька зніматиметься разом з зіркою німого кіно Рамоном Новарро, що вона викликала інтерес у самого режисера Де Мілля… Фортуна відвернулася від неї, жодного нового фільму більше так і не було знято. Довелося їй з матір’ю, яка і так була незадоволеною з того вояжу, повертатися назад ні з чим…

Кохання понад усе

Зофія Батицька покинула Лос-Анджелес раніше, ніж вважається, бо навесні 1932 року вона вже була у Парижі і заявляла, що скоро повернеться на екрани, якщо взагалі повернеться… Але її шанувальники залишилися дуже розчарованими…

Адже на прийомі в італійському посольстві у червні 1931 року Зофія познайомилася з авіатором Альдо Герарді, і зародилося нове почуття. Син багатого італійського промисловця, представник одного з найбільших авіабудівельних заводів Капроні теж закохався у вродливу польку і навіть приїхав до Львова у супроводі матері, яка від імені сина просила руки Зофії. У серпні 1933 року з’явилася офіційна інформація про те, що Батицька виходить заміж за Альдо Герарді.  Молоді люди планували жити в Мілані, Римі або Нью-Йорку. Саме тоді Зофія вирішила, що вона нарешті зустріла того, заради кого готова кинути кінокар’єру. У червні 1933 року молоді заручилися в Костелі оо. Бернардинів, але до весілля знову так і не дійшло…

Відмовившись від кіно, Зофія почала виступати в театрі. Ще 1931 року вона дебютувала у виставі «Романтична ніч» і навіть вирушила в тур Польщею, під час якого за 35 днів зіграла в 35 містах. Потім грала ще в кількох виставах у Львові, але врешті-решт 1935 року вона таки вийшла заміж. 

Обранцем Зофії став старший від неї на 25 років фламандець Франсуа-Генрік Піттевіль, директор торгової компанії з Бельгії. Вони одружилися 1938 року у Вестмінстерському абатстві Лондона – місці, гідному справжньої королеви. 

Після весілля молодята жили в Антверпені, але у вересні 1940 року емігрували до США, де проживали в Нью-Йорку та у Флориді. У жовтні 1944 року переїхали до Бразилії, потім вирушили в подорож Європою, а у вересні 1945 року повернулися до США. 13 травня 1946 року актриса отримала американське громадянство і з цього моменту в документах виступала як Софі-Марі Піттевіль. Але у вересні 1946 року Піттевілі повернулися до Антверпена, де короткочасне сімейне щастя скінчилося… Франсуа Піттевіль помер 1949 року на руках коханої дружини у віці 67 років.

За все доводиться платити

Залишившись у 42 роки без чоловіка і розуміючи, що до Львова повернутися неможливо, Софі не захотіла лишатися у зруйнованій війною Європі, тож, маючи зв’язки зі світом американського кінематографа, вирішила 1950 року  назавжди повернутися до США, де жила з матір’ю у Лос-Анджелесі. Ось тут і знадобилася її освіта, адже Софі володіла п’ятьма іноземними мовами: французькою, італійською, англійською, німецькою і навіть есперанто. Спочатку вона заробляла на життя викладачем іноземних мов, виступала на артистично-літературних вечорах, а потім влаштувалася на роботу в антикварний магазин Back Street, що їй дуже подобалося, адже з дитинства росла серед антикварних меблів і милих дрібничок.

Після смерті матері, яка була її найбільшою подругою і компаньйонкою, Софі впала в депресію. На старості років вона перейшла до будинку для літніх людей та брала активну участь у діяльності на користь своєї батьківщини, писала американським чиновникам та послам щодо ситуації в комуністичній Польщі. 

А 1989 року королева краси помирала на самоті, згадуючи своє безтурботне дитинство, яскраву юність у львівському палаці, акторську кар’єру і захоплення юною красунею, перемоги в конкурсах краси, два свої невдалі романи, щасливе, але коротке сімейне життя… Хто б міг подумати, що зігравши лише в 6 фільмах, вона назавжди увійде в історію кінематографу? Що дівчина, яка не збиралася виходити заміж, пожертвує омріяною кар’єрою заради кохання? Що помре в місті, до якого так прагнула, а похована буде на цвинтарі Hollywood Forever Cemetery… Які несподівані повороти і жарти долі!..

Зофія Батицька таки здійснила свою мрію і потрапила в Голлівуд назавжди, хоч і після смерті… А пам’ять про талановиту акторку житиме вічно і в США, і у Польщі, і в коханому Львові, до якого їй так і не судилося повернутися.