Народний артист України Петро Бенюк понад сорок років віддав львівській сцені Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької. За свій творчий шлях зіграв більше сотні театральних та кіноролей. Він був наставником та старшим братом народного артиста України Богдана Бенюка. Попри перенесений інсульт, до останнього дня жив сценою та глядачами. Про творчий шлях актора від Бога Петра Бенюка, його відносини з братом та спогади друзів-акторів у нашому матеріалі на lviv-trend.in.ua.
Стежками життя
Петро Михайлович Бенюк народився 4 березня 1946 року в селищі міського типу Битків Надвірнянського району, що на Івано-Франківщині. Мама майбутнього актора, Текля Павлівна, була простою жінкою, проте любила мистецтво: співала, могла будь-кого скопіювати. А батька, Михайла Антоновича, жартома називали “природженим солдатом Швейком”. Тато майбутнього артиста працював начальником паспортного стола, був освіченим чоловіком. На жаль, годувальника сім’ї не стало, коли Петрові було лише 12 років. Тож громада села взялась допомогти багатодітній родині. Адже, окрім Петра, в сім’ї було ще двоє дітей: Микола та Богдан. Оскільки Петро з дитинства мав любов до мистецтва, друзі влаштувала його працювати помічником кіномеханіка.
“Я “крутив кіно”, а мій Брат Богдан на всі сеанси ходив безкоштовно”, – згадував юні роки Петро Бенюк.
Коли хлопець зібрав трішки грошей, відразу поїхав до Києва втілювати в життя свою давню мрію. Добре зарекомендував себе під час навчання на театральному факультеті Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Тож після закінчення вишу (у 1971 р.) відразу мав направлення на роботу до Львова, у Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької.
Загалом на театральній сцені зіграв понад 70 ролей. Серед яких найвідоміші: Калитка зі «Ста тисяч» І. Карпенка-Карого; Швейк із «Пригод бравого вояка Швейка» К. Чапека; Дмитро з «Останнього гречкосія» О. Огородника; запорожець з «Невольника» Т. Шевченка; Едек із «Танго» С. Мрожека…
Петро Бенюк є також відомим кіноактором. Зіграв у понад 50 фільмах. Зокрема, Степана в «Таємниці святого Юра», отця Василія в «Камінній душі», Товстуна в «Гори димлять», Місюру у «Відьмі», Шиклятова в «Голоді 33», Диякона в «Тарасі Шевченку. Заповіт», Петра Бублика в «Кому вгору, кому вниз», Яна Яйка в «Злочині з багатьма невідомими», генерала СБУ у «Вперед, за скарбами гетьмана», Кизляр-агу в «Роксолані», Папу Римського Інокентія ІV в «Королі Данилі» та ін.
Нагороди
У 1996 році Петро Бенюк отримав звання Народного артиста України.
Був кавалером ордену «За заслуги» ІІІ ступеня (2012) та ІІ ступеня (2016).
У 1973 році став дипломантом кінофестивалю «Молодість» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Катруся».
Нагороджений дипломом III Всесоюзного фестивалю чеської драматургії (1983) за роль Швейка у виставі «Пригоди бравого вояка Швейка».
Став володарем золотого призу журі Міжнародного кінофестивалю в м. Дамаску (Сирія, 2009) за роль у фільмі «Сашко-реформатор, або Довженко починається».
Петро Бенюк був лауреатом Республіканського конкурсу читців у галузі гумору та сатири (1987) та Всеукраїнського конкурсу гумору та сатири (1992). А також лауреатом Премії імені Мар’яна Крушельницького (2006).
З 1974 року був членом Українського театрального товариства, а з 1992 року – Спілки кінематографістів України.
Взаємини з братом Богданом Бенюком
Після смерті батька Петро Бенюк у 12 років став головним чоловіком у домі. Перш за все, він мав стати гідним прикладом для двох молодших братів. Середній брат Микола мав дуже гарний голос, проте творчу стежку не обрав. А ось молодший Богдан, який на 11 років молодший від Петра, у всьому наслідував брата.
“Петро замінив мені батька, – розповів Богдан Бенюк. – Я у всьому мавпував його. Петро був моїм орієнтиром у житті. З 7 класу мріяв поступити в театральний інститут, бо туди пішов мій старший брат, яким я дуже гордився. Пригадую, що світлину Петра повісили у нашому районному автобусі. І щоразу, коли я їхав кудись, не зводив очей із фото брата. Я так ним пишався! Перед вступом до Карпенка Карого я зустрівся з Петром і він мені сказав: “Якщо погано покажеш себе на вступі, я тебе приб’ю!” І показав мені кулак. Звісно, це було сказано жартома. Брат за мене дуже переживав. Петро намалював мені дорожню карту Києва з позначками куди йти, де повертати, на який автобус сідати. Завдяки йому мені було легко вчитись в театральному. Петро дуже добре зарекомендував себе на факультеті. Тому прізвище Бенюк завжди спрацьовувало мені в плюс”.
Прощання з Народним артистом
Попри перенесений інсульт, Петро Бенюк, приходив на репетиції і планував вийти на сцену у новій ролі. Адже не уявляв свого життя без сцени. Проте до дебюту не дожив два тижні. Помер у Львові 9 квітня 2019 року у віці 73 роки.
Народний артист України, художній керівник та режисер-постановник Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Федір Стригун згадує про колегу:
“Петро Бенюк був талановитим актором, різноплановим, різнохарактерним. Був задіяним у багатьох виставах театру. Його дуже любили і шанували глядачі. Його прихильники казали, що йду на виставу, бо там грає роль Петро Михайлович. Після смерті Петра Бенюка наш театр поніс велику втрату”
Народний артист України Орест Гарда зазначав, що завжди захоплювався талантом свого колеги:
“Петро Бенюк був одиницею виміру акторської майстерності”.
Заслужений діяч мистецтв України, режисер Орест Огородник зізнався, що Петро Бенюк, попри свій досвід і акторську монументальність, завжди дослухався до порад режисерів:
“З ним було легко і приємно співпрацювати. Петро Бенюк був артистом від Бога. Його акторська гра була надзвичайно щирою”.
Актори також згадують, що, попри гострий і запальний характер, Петро Михайлович ні з ким не конфліктував.
В актора залишилась дружина Лариса та двоє синів Петро і Павло. Варто зазначити, що сини Бенюка також є театралами. Молодший син Павло живе в Києві. Закінчив факультет кінорежисури. Старший син Петро працює у львівському театрі.
