Відомий театральний та кіноактор Олег Стефанов народився на Одещині, освіту здобув у Харкові, а ось театральний досвід у Львові. Саме місту Лева і глядачу Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса віддав 25 років свого життя. Попри те, що зараз Олег Стефан (псевдо) живе у Києві, досі називає себе львів`янином. Він – багаторазовий учасник міжнародних театральних фестивалів в Україні, Італії, Молдові, Македонії, Румунії, Польщі, Німеччині, Єгипті… Також лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2006) та Заслужений артист України (2019). Проте за численними званнями ховається щира та відкрита особистість. Про творчі здобутки, ставлення до української мови та самотність Олега Стефанова у нашому матеріалі на lviv-trend.in.ua.
Життєвий і творчий шлях актора
Олег Дмитрович Стефанов, театральний псевдонім якого Олег Стефан, народився 28 лютого 1965 року в місті Кілія Одеської області.
В юні роки намагався зрозуміти свій шлях у житті. І якось, граючись з однолітками, дівчинка з сусіднього двору сказала, що мріє стати артисткою. Маленького Олежика ці слова вразили до глибини душі. Він зрозумів, що теж саме на сцені бачить своє майбутнє.
“Коли я в другому класі сказав, що буду актором, батьки зраділи. Добре-добре, мовляв, почитай віршик на стільці, – розповів Олег Стефан. – Коли в сьомому класі повторив те саме, вони сказали, що це підліткові фантазії і я переросту. А ось коли я у випускному класі вкотре заявив, що буду актором, батьки впевнено відповіли: “У нашій родині клоунів не було! Вибери собі нормальну професію, а не бозна що”. Коли прийшов час їхати поступати, мама дала мені мізер грошей, аби я якнайшвидше повернувся. І коли я з першого разу не поступив у театральний і приїхав додому, вона дуже зраділа. Відразу купила квитки до Одеси і сказала: “Завтра поїдемо і ти собі вибереш, який захочеш напрямок, окрім акторського”. Я навмисне прокинувся о четвертій ранку, поїхав на вокзал і здав квитки до Одеси. Мама того дня дуже плакала і сказала, то ти відчуєш, як важко заробляються гроші. І я відчув, пішовши працювати на суднобудівельний завод. Було важко, бо який з мене робітник. Далі була армія. Але коли я вже поступив у Харків на театральний, мама мною дуже гордилась”.
Харківський період
Коли Олег Стефанов поступив у Харківський державний інститут мистецтв імені Івана Котляревського, його світогляд перевернувся з ніг на голову. Цей період свого життя актор називає “поверненням”.
“Я народився у країні, якої вже нема, – каже актор. – Радянське виховання стимулювало їхати поступати на театральний до Москви. Через шалені тамтешні конкурси, мене до вузу не взяли, і Слава Богу! Зате у Харківському виші я потрапив на навчання до дуже хорошого майстра Олександра Григоровича Біляцького, який керував українським театром (Харківський драматичний театр ім. Т. Шевченка)”.
Олег Стефан згадує свого педагога як великого театрального реформатора. Олександр Біляцький в академічному театрі скоротив оркестр і хор. Залишив працювати 40 акторів і сказав, що вони все будуть робити самостійно: і грати, і співати.
“Так і має бути в театрі, – запевняє Олег Стефанов. – Саме під час навчання у Олександра Григоровича в моїй голові все почало ставати на свої місця: я почав відчувати себе українцем, почав цікавитись своїм корінням, своєю історією. Почав розмовляти українською, адже до 25 років говорив лише російською. Але я – актор, тож маю думати українською мовою, дихати нею, імпровізувати. Тому досі не боюсь заглядати до google перекладача, коли забуваю якесь слово українською. Називаю цей період у своєму житті “поверненням”. Життя часто відвертає нас від коренів. Ми рефлексуємо на те, що перед носом. Але глибоко в кожній людині знаходиться та прасутність, яка може відкрити нам нас самих. Через нас можуть вібрувати наші далекі покоління, яких ми навіть не знали”.
Ще під час навчання в інституті Олег Стефанов почав працювати у Харківському драмтеатрі (1987-1990 рр.). З виставою «Мина Мазайло», яка була дипломною роботою в інституті, Стефанов приїхав до Львова. Саме там чудову гру молодого актора побачив Володимир Кучинський і запросив долучитися до організованого театру-студії, яка згодом стала Львівським академічним театром ім. Леся Курбаса. Спершу Олег відмовився. Але коли Олександр Біляцький не зміг далі керувати Харківським театром, Стефанов в пошуках хорошого режисера переїхав до Львова.
Львівський період
“Завжди був у пошуках живих режисерів, живої території, живих колег, – каже актор. – Не варто жити минулим, міфами. Коли ти відчуваєш, що настає в певному місці твій кінець, треба йти у невідоме, йти на територію ризику”.
У Львівському театрі Леся Курбаса Олег Стефан знайшов себе. Адже актор любить живі експерименти. Під керівництвом Володимира Кучинського львівський театр суттєво відрізнявся від знаних досі Стефану. Адже більшість театрів у світі поставлені на комерційну основу. Актори використовують свій театральний дар, щоб вижити. За словами Олега Стефанова, в театрі Курбаса не намагаються якнайдорожче продати свої вистави, сподобатися глядачеві за всяку ціну:
“Тут людей об’єднують ідеї, а не бажання заробити. А там, де є справжня ідея, є справжнє почуття”.
Олег Стефан високо цінує талант режисера Львівського театру Курбаса:
“Володимир Кучинський – чудовий вчитель. Людина, яка тихо йшла своєю непростою дорогою. Але в результаті дуже потужно зазвучала його режисерська пісня. Всі вистави Кучинського – це поліфонічна, багатогранна історія театру Курбаса”.
Саме у львівському театрі Олег Стефан відкрив для себе твори Платона, які відіграли у його творчому житті важливу роль. Відтоді актор називає себе платоністом: “Після того, як я зіграв у “Бенкеті” за твором Платона, я став послідовником цього філософа. Багато років працював над його текстами. Це достойні тексти, які формують мене як людину, як актора. Актор має зв’язуватися лише з хорошими текстами. Так у мене було і з Сковородою, і Лесею Українкою”.
Проте в певний момент Олег Стефан знову вирішив йти на театральні експерименти. Тож повернувся працювати у Харківський академічний драматичний театр імені Тараса Шевченка (1991-1996 рр.)
Але все ж у 1996 році Олег Стефан знову повертається до Львівського театру імені Леся Курбаса і працює там аж до 2019 року.
Київський період
З сезону 2019/2020 Олег Стефанов стає актором Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
“Театр мусить живитись енергією молодого покоління, – каже актор. – Часто слухаю поради молодих людей, у них є чому повчитись. Саме тому я переїхав до Києва, в театр, де багато молодих режисерів. Мені цікавий погляд на театр молодої режисури. Проте не можу сказати, що я тепер киянин. Ні, я все ж львів’янин, адже Львів мене побудував. Галицька культура, її традиції, її люди, простір створювали мене протягом довгого періоду мого життя. Можливо колись я зможу сказати, що я киянин, коли відчую це”.
Театр у житті актора
Все своє життя Олег Дмитрович Стефанов присвячує театру. Це та сфера, без якої він не може дихати. У його розумінні театр – це не місце чи трупа. Театр – це людина. І театр є лише тоді, коли є акція.
“Не важливо в якому просторі він відбувається, скільки людей у трупі, чи є серед ним народні чи заслужені артисти. Театр стається лише тоді, коли на кін виходить людина і з нею щось відбувається, – каже актор. – І я не про декламацію вивченого тексту. Ні, в людини відбувається викид енергії. Якщо є ця енергія творчості, тоді акт відбувається і він породжує почуття, емоції…”.
Стефан каже, що для нього було би ідеально, якби акторська природа була природою тварини, в хорошому сенсі цього слова. Адже тварини мають кращі за нас чуття, вони навіть шкірою здатні відчувати.
“Тварини розумні, а ми їх принижуємо, їмо їх, – каже актор. – Кажемо, що курка дурна, але вона ж за день відчуває наближення землетрусу. Актор теж має відчувати усім тілом. Отримуючи текст, він має відчути його кожною своєю клітиною. Робота над текстом є дуже важливою. Кожна кома, тире чи знак оклику є для нас підказкою, як подати цей текст. Актор у тексті маємо відчути автора. А далі режисер доласть своє і в результаті вийде чудова роль”.
Попри величезний досвід, Олег Стефанов до кожної ролі підходить з великою відповідальністю:
“Коли тримаю в руках хороший текст, мене часто охоплює страх. Страх, аби не підвести ні драматурга, ні режисера, ні золотих партнерів по сцені, ні глядачів”.
За довге театральне життя Олег Стефанов виходив на сцену як з корифеями українського театру, так і з юними, невідомими глядачу акторами. І з кожним артист має налагодити творчий зв’язок, аби вистава вдалась.
“Партнер на сцені – це окрема планета, – наголошує Стефан. – Але вистава відбудеться лише тоді, коли ти відчуєш свого партнера до останнього подиху. Найцікавішим для глядача є момент, коли актор забуває про себе на сцені, коли він повністю розчиняється у партнері, у ситуації, яка навколо”.
Олегу Стефанову важко сказати, з яким актором у нього складався максимально ідеальний творчий тандем. Адже кожна співпраця – це щось окреме. “Наприклад, з Богданом Козаком “Загадкові варіації” ми грали разом 14 років. Це шикарна історія стосунків двох акторських поколінь. І кожна театральна історія для мене неповторна. Немає більш чи менш улюблених. Кожна з них – особлива серцю”.
Серед відомих ролей Стефана: Мокій («Мина Мазайло»), Бонавентура («Гроші»), Голохвостов («За двома зайцями»), Хуса, Юда («Апокрифи»), Радіон («Пригвождені»), Еродій, Пішек («Благодарний Еродій»), Сократ, Павсатій («Хвала Еросу» за «Бенкетом» Платона), Дон Жуан («Камінний господар»), Марко («Марко Проклятий, або Східна легенда»), Ерік Ларсен («Загадкові варіації»)…
Кінодіяльність
До 47 років відомий театральний актор Олег Стефанов не знімався у кіно. Пояснював він це просто:
“Не знімався, бо українського кіно практично не було. Півтори фільми на рік – це ні про що. Тим паче, не хотів встрявати куди попало”.
Але одного дня Стефанову зателефонували і попросили прочитати кіносценарій. Режисер Дмитро Мойсеєв написав сценарій фільму “Такі красиві люди”. Прочитавши його, Олег Стефан так перейнявся, що дві ночі не міг спати. Тож погодився на зйомки.
“Отримав неабиякий кайф від знімального процесу, – зізнався актор. – Зйомки відбувались на Арабатській стрілці, навколо краса… Цей фільм – це був дарунок долі”.
Тож вдалий дебют стимулював Стефана продовжити кінодіяльність. Проте актор наголошує, що кіно і театр неможливо прирівняти:
“В кіно ти максимально наближений до обставин. А театр – це уява актора. Театр і кіно – різні сфери”.
Олег Стефанов зіграв також у таких відомих кінострічках: «Червоний» (2017), «Гуцулка Ксеня» (2019), «Захар Беркут» (2019), «Мирний-21» (2023).
Викладацька діяльність
Коли актор уже має певний багаж знань і практики, він має ділитись ним із молодим поколінням. Тож у 1995 році Олег Стефанов вперше спробував себе у ролі педагога у Харківському інституті мистецтв імені Івана Котляревського.
Повернувшись до Львова, Стефанов у 1998-1999 роках викладає у студії при театрі ім. Леся Курбаса. А у 2005-2009 роках подає студентам матеріал вже як доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності у Львівському національному університету імені Івана Франка.
З 2012 по 2017 роки Олег Дмитрович – художній керівник курсу акторської майстерності на факультеті культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка.
Особисте життя
Олег Стефанов ніколи не був одруженим. Немає в актора і дітей. Зізнається, що у 20-25 років, коли всі його однолітки шукали собі пари, Стефан переймався цим питанням. Але потім зрозумів, що не варто.
“Самотність – одна із складових, яка зробила мене таким, яким я є зараз, – наголошує актор. – Жити у самотності – це мій вибір. Це для мене ідеальний варіант. Адже я маю багато часу на роздуми, на тишу, мене не відволікають питаннями: “де ти був?”, “чого запізнився?”, “чому не купив продуктів?”. Завдяки самотності я маю більше часу для самоаналізу певних речей, роботи над своєю природою, своїми бажаннями і потребами. Мій вибір правильний для мене. Дивлюся на все навколо, як на великий театр чи велике кіно”.
